Балада про Івана Гонту
Дух відваги – дух козацький
Блукає по полю.
Волі, істини шукає,
Та не має долі…
Кажуть, довго вітер дужий
Грав його волоссям.
ЖаркИй липень став кривавим
Для Івана Гонти.
******
Так іздавна повелося:
Славлять Україну
І сини її, і дочки,
Хоч за це і гинуть.
Чи сьогодні, чи учора –
Ллється кров за волю.
А чи зранку, чи звечора –
За мир долю молять.
Майже триста років тому
Те саме робилось,
І повстанці – гайдамаки
За свободу бились.
Іван Гонта, мудрий сотник,
Дбав про селян завжди,
Вміло ладнав із Потоцьким.
Ох, якби ж то знати ….
Невідомо ні полякам,
Ні русні триклятій,
Як це: за прості землянки –
Та й життя віддати?
За землянки! І за землю
Рідну, українську!
За береги! І за греблі!
За мову! За пісню!
Тепла весна пробудила
Повстанців до бою.
Коліївщина чинила
Гайдамацьку волю.
Об’єдналися два війська
За одну свободу.
Залізняк і Гонта досі
Славляться народом!
Умань бачила те дійство,
Тихенько раділа,
Аж поки підступний юда
Не приспав довір’я.
Бо злякалась Катерина,
Що воля настане,
І свого гнилого ката
Козакам прислала.
Той улестився брехливо,
Взяв в полон повстанців.
Поплатився жорстко й Гонта,
Полковник козацький.
І заплакала вся Умань,
Риднем заридала,
Бо героя, вільнодумця
Уже там не стало.
Катували, добивали
Його вже поляки.
– За свободу всі вмирають!
Не боюся ляхів!
Гонта вперто все сміявся
Ворогам в обличчя.
А чи друзі? Ба, Потоцький
Уже, що й цариця…
– Невмирущий!-
І добили .
Шибениця стерпить .
…Вітер дужий лиш волосся
Його довго пестив.
*******
Дух відваги- дух козацький
Блукає по полю.
Волі, істини шукає,
Та не має долі.
Кажуть, вічно у народі
Пам’ять буде жити
Про відважність, про звитяги
Тих, що не скорити.
