Так важко серце відчинити,
Коли за ним — лише сліди.
Минуле вміє добре бити,
І вчить — не вір, не підходи.
Я ставлю стіни замість слів,
Щоб біль не витікав назовні.
Я сам себе вже загубив
У тиші власній, не любовній.
Та що за день, коли без світла?
І що за шлях, коли самотній?
Без кохання — душа розп’ята,
І пульс життя стає коротшим.
Я хочу вірити. Хоч трохи.
Дозволь мені ще раз почати.
Бо навіть біль — солодкий спогад,
Якщо його з кимось розділяти…
Роман Бондарчук
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
