***
Боягузтво на війні буває різне
Пряме і непряме, і навіть грізне.
Хтось каже: «Не піду я воювати,
Поки на фронт не підуть депутати.»
А хтось: «Пішов би, але на мені сімʼя.
Якщо піду їм загублю життя.»
«Я взагалі не вмію воювати,
На фронті тільки буду заважати.»
Хтось каже: «Як призвуть – піду» –
Обходячи повістки за версту.
Багато інших аргументів є в житті,
Щоби не опинитись на війні.
Але пусті слова то все,
Щоб виправдовувати боягузтво у себе.
Є й ті, хто відчайдушно рветься на війну.
Кричить: «Зубами буду глотку гризти ворогу»
Але від звуків обстрілу сміливість вся зникає,
І блідість боягузтво покриває.
Та що з усіма ними відбувається,
Коли на фронті бути їм трапляється?
Ніяк не можна все це зрозуміти,
Бій поки їм не доведеться пережити.
На фронті взагалі то неважливо,
Чи боягуз всередині ти, чи сміливий.
Відповідальністю своєю визначаєш,
Насправді що собою ти являєш.
Відповідальністю за тих, хто збоку, попереду, позаду,
За тих з ким в захисті стоїш та йдеш в атаку,
За тих, хто і тебе теж прикриває,
Збоку, попереду і тил твій захищає.
Тут неважливо ким був ти на гражданці,
Сміливий, боягуз, спеціаліст чи дилетант ти.
Важливо, щоб той, хто поруч, на тебе розраховувати міг,
Не зрадив щоб ти, з бою щоб не втік.
Фронт обнуляє все, що ти до цього говорив.
Використовується інший вимір – підвів чи не підвів.
Не в мʼязах і не в розумі на фронті справа,
А в тих, попереду хто, зліва, ззаду, справа.
29-06-2023
Е.В. Рей
