Ступає Жива по траві,
Де роси світяться на стерні.
Заграв життям подих її,
Слова її весняні перли.
Вона пробуджує ліси,
І душі сплячі в людях будить.
Її усмішка наче світ,
Що все творити знов примусить.
В її долонях спить тепло,
В очах – глибинь небес священих.
Де Жива йде – росте добро,
І зло відходить від оселі.
Вона з роси й проміння дня,
Із співу жайвора у лузі.
В її руках жива весна,
Що зцілює серця від туги.
Дає вона життя воді,
Зерну дозріти дозволяє.
Вона в душі, в живій ході,
Коли любов нас окриляє.
Промова в’ється як туман,
До неї, Матері Природи.
Щоб вічно жив наш рідний край,
І не вмирала сила Роду.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
