Великдень

Хочу вилити свої думки, пишучи.
Щоб злетіли вони мов ті кораблі.
Заплили в далеку путь, не тривожили як жуть.
Щоб прийшли оці цвіти, пишні як весна, дали відповідь мені, щиро, вдосвіта.

Ох гризе вже той герой, голосно кричить. А душа вже не мовчить, душно та й сидить.
Тіло це, немов на полі бою, гризеться й тужиться, та ба би з чого?
Сонце палає, цвіт гудить. Великдень.

Душа замріяна туманом, що се?
Коли б виплило те чудище й одразу розтануло перед очима.
Ах страх той, не дає розвіяти туги. Все штурхає, муляє, мовить…

Так соловей заграва, вільно…
Не знаю, коли людина була б такою…
Думи її мов той спів, але замкнені, скриті, страшні, невпевнені.
Скажіть, чи пише людина в серці якої, туги ніколи нема?
Не пише.

Христина