Я вмер, я вмер, давно
Не тіло — лиш уламки.
Зотліла шкіра, хруст кісток,
І рве нутро, мов ранки.
Ненавиджу себе,
Вогонь у жилах гасне.
Порожні очі їдко сліпнуть,
Розкиснувши від власних масок.
Вбий, прошу, вбий мене,
Дозволь упасти в тлін.
Тут кожен подих — пекла тріск,
І кров — отруйний плин.
Пітьма жадає м’яса,
Лиш чорний гниє сніг,
А смерть стоїть мовчазна,
Як лялька без очей.
Микита Литвиненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
