Вогонь мого серця
Горить повсякчас!
У кожнім бутоні жевріє!
Буває, здається,
Що він вже погас,
І місце багаття вже тліє…
У грудях уже не болить, не пече,
І серденько ніби завмерло,
І кров , ніби вже не бурлить, не тече,
Минуле й майбутнє щось стерло…
Та раптом заблудить легкий вітерець
В волоссі, що попелом стало,
І весь отой ступор зійде нанівець,
Так, ніби його й не бувало!
Він попіл розвіє, роздмухає жар,
І Ватра здійметься до неба!
А в небі, як завше, палає Стожар!
Бери той вогонь, скільки треба!
22.04.25.
A.R.*
Анна Рузанова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
