Вона — пісня степів, що лунає вітрами,
Де колосся шепоче чарівні слова,
Її погляд — то небо між хмарами й снами,
Її серце — мов тиша, що все відчува.
Вона — подих роси на світанкових травах,
Де свобода живе у душі солов’я,
Її крок — то мелодія в сонячних справах,
Її тінь — то легенда, що вічна, своя.
Вона — голос землі, що не знає покори,
Її сміх — як дощі у гарячім краю,
І коли вона йде понад хвилі простору —
Навіть вітер шепоче: «Я її впізнаю…»
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
