Вона стеле сама
Дві подушки – холод і тепло
Вона після ванної
Хоча й літо – вже темно
Зітхає – так розпач гудить
Тіло відкрите – до сну
Плаче мила сама
В постелі одна
Я ж просто людина,
Твоя глибина
І тінь моя –
Передбачувана
Вона стелить простині
А Я чую, як зітхає,
В подушку рида –
Ту, що холодна.
Шеврон
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
