Вона ставить йому запитання:
«Ну от що ти в мені віднайшов?».
А він тихо, немов посміхаючись:
«Ти звільнила мене від оков».
Його вже не цікавить минуле,
Де і з ким вона довго була.
Скільки вин першокласних пропила,
Він щасливий, що просто жива.
І він не цікавиться в неї,
Бариста вона чи банкір.
У цьому немає і сенсу,
Бо вона – кришталевий сапфір.
А вона розквітає при ньому,
І біжить по зелених полях.
Її серце співає всередині,
Милі очі горять у вогнях.
Він для неї не просто спартанець,
Чи мрійливий мовчазний поет.
Вона бачить у ньому людину,
Він її таємничий секрет.
Десь сидить собі, думку гадає:
"Ну і чим я її здивував?"
А вона йому гучно, щосили:
"Ти єдиний, хто душу забрав!"
Він пливе у її золотому волоссі,
А вона засинає у його думках.
І вдихають вони оксамитовий дотик,
Лиш три слова тремтять на вустах.
І немає жодного значення,
Чи напишуть про них корифеї.
Бо вона – ідеальна для нього,
А він – ідеальний для неї.
Бахмацький Богдан Сергійович
