Вони живі

Вони не сплять, та жоден не забутий,
‎І степ тримає шепіт їхніх слів.
‎Вітри несуть молитви в темні ніші,
‎Де спогад кожен, наче вибух снів.
‎
‎Безвісті зниклі – та не безіменні,
‎Їх кличе мати кожен день й роки.
‎У серці кожнім тінь і біль невщухне,
‎Як полум’я, що зветься ” Ми живі”.
‎
‎Їх шлях в росі, у попелі, в дорозі,
‎У кожнім “Слава”- їхні голоси.
‎Вони встають із ранньою зорею,
‎Коли над полем жайвір пролетить.
‎
‎І може десь за обрієм, де вічність,
‎Вони чекають тихо, без тривог.
‎Бо знають, кожна про них згадка ніби іскра,
‎Дає надію повернутись знов .
‎
‎Де батько в снах до сина ще приходить,
‎Де мати чує подих крізь роки.
‎Вони там є, їх пам’ять не відходить,
‎Вони як світло крізь усі віки.
‎
‎Їхні медалі, зорі на світанні,
‎Їх прапор, небо чисте і живе.
‎І навіть тиша знає їхні данні,
‎Бо їхня кров,цю землю береже.
‎
‎Їм не зложили тризни біля дому,
‎Не обійняли близькі у дворі.
‎Та Україна носить їх у лоні,
‎Вони для неї дочки і сини.
‎
‎І коли вечір упаде на землю,
‎Та десь почується молитва у вікні.
‎То може саме в ту хвилину ніжну,
‎Вони вертаються до кожного у сні.
‎