Там, де сонце цілує мій сонячний степ
І де райдуги воду беруть
У старенькій криниці,
Припадаю грудьми до землі,
Як премудрий Антей,
І злітаю очима і серцем до неба, як птиця.
Починаю свій день
Із світанків закоханих рос,
Із обіймів із соняхом,
Що виріс мудрішим за мене.
Із сусідів невтомних
пізнаю свій щасливий народ,
Із якими росту і яких я люблю недаремно.
Тут весною не сплять
закохані в світ солов’ї
І стежина біжить до моєї щасливої долі.
Прихилю небеса, до яких я звертаюсь на ,,Ви",
Бо в них душі батьків воскресають над зораним полем.
Тетяна Сугалова-Катрич
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
