Відьма і чорт

На малій, пустій планеті,
В гущі темній лісу.
На мітлі, не на кареті,
Несла відьма їжу.
Чи цікаво, любі діти,
Що любила їсти?
Під вікном ростила квіти,
Ніде було сісти.
Такщо транспорт паркувала
На клумбі сусіда.
Якусь дивну вдачу мала,
Що було, те їла.
Так. Вона завжди літала.
Колись мала крила.
Але чорта покохала,
Тож її судили.
Суд над ангельським творінням
Колеги вчинили.
Разом з чортівським поріддям
В космос полонили.
Крила їй повідтинали
Та мітлу вручили.
Була ангел, відьма стала,
Хоч не ворожила.
Ви напевне здогадались
Хто був тим сусідом.
Відьма довго намагалась,
Щоб не був він звіром.
Їх давно позаклинали
Так, що втратив пам’ять.
А вона зробити мала,
Щоб зацвів коханням.
Чорт не кликав її в хату,
Бо боявся відьму.
Не любив таку хвостату,
А час йшов повільно.
Тож ганялася щоночі
В ліс шукати зілля.
Щоб погодився охоче
Відгулять весілля.
Хлопець був ще той чортяка,
Все сварня за землю.
Вмить ставав, як вовкулака
Та сварився з нею.
Так бувало, що в моменті
Опускались руки.
За любов на цій планеті
Йшла вона на муки.
Як пройшла усю спокуту,
Бог дав відьмі вибір:
– Покидаєш цю споруду,
А чорт в інший вимір.
Я поверну тобі крила
Вмить за добре серце.
Вибір ти який зробила?
Скільки буде все це?
– Не покину я кохання!
Прости мені Боже.
В серці маю сподівання,
Чорт змінитись може.
Миле ангельське створіння
Богу стало шкода.
Залишив старе коріння,
Що робило сходи.
Сходи в рай вертали крила.
Відьма обирала.
Та не сталось того дива,
На мітлі літала.
Чорт хотів пожартувати,
Посміятись з відьми.
Тож пустив її до хати,
Потішити слізьми.
Подивився на небогу
У відьомськім вбранні.
І побачив ще з порогу,
Це ж моє кохання.
Враз покинули планету,
Стали прості люди.
Та від даного моменту
Мали інші нужди.
Чорта вправно відмолила,
Випросила в Бога.
Хоч вона тепер людина
Та кохана в нього.
30.05.2025р