Війна

Війна – пролита братська кров,
Розбиті серце й мрія.
Війна – це змучена любов,
А в глибині душі надія…
Надія бійця на майбутнє,
На те, що ще побачить гори,
Ниви й ліси незабутні
І величаві ті простори,
В них річку, що тече на схилах…
Невже цих спогадів замало?
Саду й будинку – рідних, милих
В душі бійцю не вистачало.
Він прагнув жити, щоб побачить
Батька чи неньку,
Брата чи сестрицю,
Чи, може, дружину молоденьку
І чорноброву й білолицю…
Чи, може, дітлахів, що змалку
Він їм колиски обвивав,
Ростив їх, пестив, та з підпалку,
Коли було за що, карав.
В душі солдата смуток, біль
І серце б’ється без зупину,
Він пройде всі людські свавілля,
Не спинить крок ні на хвилину.
Він хоче жити, щоб побачить
Як процвіте його країна.
Він хоче жити, а це значить,
Що в нього є своя родина,
Свій сад, будинок, рідний край
І мати, що чекає сина,
І дітлахи, й зелений гай,
І чорноброва та дружина.
Він знає, що він може вмерти
І правди нікуди дівати,
Він знає, що цього не стерти
І він повинен воювати.
Він знає, що його недоля
Дасть поштовх іншим в майбуття,
І знову запанує воля,
І процвітатиме життя…
Він знає, Бог не вказує людині,
Люди самі обрали свої пути,
Стали на шлях війни і нині
Лишається йому покірним бути.
І грім кривавої війни
Не сполохнув його із поля бою.
Він там поліг, він за чужі гріхи
Поплатився своєю головою.