Війна

Війна. Із пам’яті не стерти події самих перших днів.
Вони картинками зринають немов жахіття страшних снів.
Херсон. Повзуть по площі танки, назустріч – жіночка:- Куди?
Вона впирається руками в броню із криком:-Зупини!
Дорога. На узбіччях трупи, скелети спалених машин.
По тій дорозі іде хлопчик.Маленький, мамин любий син.
Немає мами біля нього, і невідомо чи жива,
Іде один по тій дорозі, в руках він іграшку трима.
Баштанка. Їдуть наші танки. Бійці, всміхаючись сидять,
здіймають руки в привітанні, а вздовж шляху жінки стоять.
Їх матері, дружини, сестри. Солоні сльози на щоках.
Чи повернуться хлопці з бою? Серця стискає біль та страх.
А потім Буча! Зрозуміли, що звірі по землі ідуть.
Могили братські вбивці риють і мирний люд туди кладуть.
Зринають в спогадах події : загиблі, знищені міста,
Убивці йдуть по Україні. Немає злочинам числа.
А світ загруз в пустопорожніх Розмовах з лозунгів і слів.
Зринають з пам’яті картинки, немов жахіття страшних снів.