Коли вірю — не питаю "як",
Ти в мені — мов ранковий знак.
Ти приходиш — і стихає все,
Лиш спокій в грудях наросте.
Я вчуся бути не різкою,
Не захищатись тишею злою.
Я вчуся вірити, що ми —
Це не уламки, а мости.
І якщо гримить вікно,
Ти — поруч. І мені вже все одно,
Що світ нас бачить навмання —
У нас своя, одна сім’я.
І буде донечка чи син — Лія, чи Лаврин
У сміху — вся твоя стихія.
Я розчиняюсь у тобі —
І лиш з тобою мій спокій на землі.
Валентина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
