В кайданах холодних, у стінах чужих
Вбивають солдатів, іще ледь живих.
Невільник мрійливо вдивляється в даль,
Душа його рветься крізь сталь і печаль.
Чужина не стерла у серці тепло.
Воно, наче вогник, цей жар зберегло.
Рідна земля —- його сон і надія,
Вона його сила, вона його мрія.
Крізь грати він бачить одну лиш неволю,
Проплакатись мало про цю гірку долю.
Мовчанням кричить, як ніхто не кричав,
За волю. за правду, за край, де зростав.
В очах його —- волі нескорений блиск.
Ні ворог, ні темрява, холоду свист
Не здолають серця, що живе й палає,
Його Україна крізь відчай чекає.
І, може, не завтра, а згодом прийде
Світанок свободи і сонце зійде.
Полонений злетить, мов орел, у блакить,
Де вітер свободи йому шепотить.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
