Вірш про Україну з використанням діалектів Тернопільщини

Україна наша файна,
Як дівиця млода.
Споконвіку красі шана,
Україні – воля.
Коси- ріки розлилися,
БиндАми покриті.
Ворог каже: ,,Покорися”.
– А дзузьки вам, биті!
СтавкИ, ліси, гори, ниви –
То наше назАвжди!
І кінь крепкий темно- гливий,
І козак відважний!
Люди тута працьовиті,
Добрі та привітні,
І обійстя мальовничі
І в зимі, і в літі.
Жінки наші всі ґаздині,
Тямлять готувати.
В них тертюхи на пательні,
На столах салати,
І випічка – як на празник,
Кожен день частуйся!
А що вже борщ! Що гречаник!
Шніцелі з капусти!
Пампушки із бараболі,
І яєчні пихи,
Пляцки з маком, суп з пасолі,
І всякі ще примхи…
За столом і вуйко, й цьоця,
Їхня вся родина.
Обіймає батько доцю,
А матінка – сина.
Ґазда кожен глядить своє,
Хазяйство цінує.
Жінку, дітей – то найперші,
Кого він шанує.
Поле оре, нищить хопту
І ще всяку нечисть,
Яка лізе. Дає копту
Й молодим, й старечим.
Нема чого в Україні
Робити чужинцям,
Нема чого святе нині
Оскверняти ницим.
На цій землі свої люди
Будуть панувати,
Зерном ярим і піснями
Її засівати.
Україну тра любити!
І дітей з маленства
Цьому вчать, щоб не зганьбились
У вирі шаленства,
Щоб вар’Ятами не стали,
Мали щире серце,
Патріотами зростали
І кожне стебельце
Щоб плекали, шанували
Працю, батька, неньку,
Бога щоб не забували –
Молились тихенько.
В нас земля благословенна,
Хоч здавна стражденна,
Хоч ворогом осквернена,
Але не смиренна!
Ми ніколи не здамося,
Бо в крові завзяття.
І натура в нас козацька.
Тож прорвемось, браття!
І все буде Україна!
Буде воля, доля,
Буде мова солов’їна!
І не стане горя!