Вітер уносить суворії тіні,
Що слід залишить ніяк не змогли.
Світ чомусь покидають невинні,
Які мету у житті не знайшли.
А ті хто тягнулись рукою до сонця
Й дістали зірку з небес золоту
Навіки відчинятимуть сердець віконця
І чекатимуть вічно у моєму рядку.
Чекатимуть не на славу та вшану
А на краще цвітіння нових поколінь
На віру людську незламну
На свободу розумних створінь.
Ми можем обрати свою долю,
Порушуючи правила століть
Ми маємо знати, що без тієї волі
Будемо диявола про сили молить.
Хай одненьке зерно у цілому полі
Згадає про справедливість на мить
І поведе за собою всіх навколо
Щоб в повітрі плив дух, як ніжний політ.
Страхи й ідеали заковують нас
У міцні залізні окови
Але все ж через деякий час
Хтось відчує поклик незгоди.
Хозяїнова Софія Володимирівна
