По вулицях Зима гуляє.
Мороз у вікна зазирає.
На склі узори він малює,
З Зимою разом хазяйнує.
А Віхола в танку кружляє
І пригорщами розкидає
Малі та легкі мов пушинки
Сріблясті бусинки-сніжинки.
У шибки діти визирають,
Закінчення танку чекають.
Час Віхолі відпочивати.
Мабуть, вже досить танцювати.
Сніжку насипала доволі
І в лісі, і в селі, і в полі.
Нарешті Віхола стомилась,
Угамувалася, спинилась.
Зраділи діти – дочекались.
Вони не марно сподівались.
Схопились та мерщій із хати
Сніжки ліпити та кидати.
Та чи мені це вам казати?
Повинні і самі ви знати,
Що справ, важливих діл багато
У дітлахів вже розпочато.
Адже, чекають їх санчата,
Щоб з гірки вниз стрілою мчати.
Сніговика зліпити треба –
Нехай, стоїть він просто неба.
А, щоб йому не сумувати,
Було із ким порозмовляти
Бабуню снігову близенько
Дівчатка виліплять швиденько.
Потрібно ковзанку зробити,
Для лиж стежину проторити,
В хокей разок-другий зіграти.
Без діла ніколи стояти.
Та час прийшов іти до хати,
Вечеряти, лягати спати.
А поки що нехай сніжинки
В танку кружляють мов пушинки.
І Віхола нехай танцює,
Кружляє в вихорі, бушує,
А зранку йде відпочивати,
Бо діткам треба працювати.
Світлана Сомош
