Я вірю у свободу,
я знаю — це здійсниться.
Вся біль, всі втрати, горе —
не марно пережиті.
І Симоненко вірив,
боролись не дарма.
Давно вже час, щоб діяти,
змагатись за права.
Замучені, забиті,
розстріляні, закопані —
всі вірили в майбутнє
для тих, хто ще не втоптаний.
І знали, що колись
прийдуть часи розгромлення:
системи ніби вічної
закінчиться історія!
Згадається минуле
країни соловʼїної.
Ми вийдемо на мітинги,
ми будем вимагати.
І хтось точно замученим —
присяде знов за ґрати.
Але мету завітную
досягнем точно скоро.
Ще років десять, може,
а може — цілих сорок.
Наскільки довго вже
відродження триває…
Ми віримо у правду,
і я вже точно знаю:
колись на світі буде
єдина, незалежна,
красива, недоторкана,
щаслива й величезна
країна для людей,
хто вірить у майбутнє.
Країна, що є вільна
для усіх присутніх
і має власну назву,
і націю щасливу,
людей, хто знає правду
і вірить в жовто-синє.
Люди боролись, боряться
і будуть ще боротись
за рідну Україну.
І якщо всі зносять
той тягар, що повісили
мину́лі дні на них —
то буде Україна
найкраща для усіх.
Вишня
