В останній бій

небо чорніше ніж зазвичай,
зливається у кровній боротьбі,
у спогадах втопився чорний лицар,
за крок до смерті, згадує ті дні.

його чекає жінка та дитина,
а він вже втратив всі надії,
не чує грому десь на тім схилі,
і світ для нього втратив кольори.

та у пітьмі, мов іскра, сяє
обличчя рідне — тихий крик надії.
він серцем тягнеться, та знає:
його шляхи — не їхні мрії.

в останній бій, у темну днину,
він йде, мов тінь, без вороття.
але в думках — його дитина,
і це дає йому життя.

у кожнім подиху — прощання,
у кожнім кроці — ще любов.
не смерть страшна, а забуття,
що душу нищить знов і знов .
Аріанна