У ніч глибоку, темну і безкраю
задумалась дівчина:
в який момент така щаслива стала?
Напевне, в ту, коли сама «когось» обрала?
Але ж кайдани щастям не назвуть —
то ж цю людину краще вже забудь.
А може, в ту хвилину,
коли себе ж у світ закритий
від людей запхала?
Хоча,тоді вона лишень вмирала…
А ось, це певно мить, коли уперше «закохалась»?
Але ж… це ти тоді
в снігу, в сльозах жорстоких,
з болем в серці захлиналась.
То коли ж таки настав ось цей момент?
Який ліхтарик засвітив тебе, розбиту вщент?
І тут в секунду осягнула:
ось, точно — ця мить, коли від теплоти
її душа так різко спалахнула.
Нема у цих стосунках темноти,
і горю місця тут не знайдеш.
Він лиш поглянув у мої зелені очі —
й відчула я, що щасливішою, ніж зараз,
вже ніде не побуваєш.
Можливо, я буваю зла…
Але коли ти справді покохаєш —
не буде більше фальшу й образ,
не схочеш більше сперечатись.
Тоді лиш враз відчуєш, як взлітаєш,
і більш ніколи не почуєш
тих жахливих фраз,
що розбивали тебе кожен раз.
Катерина
