В який я час живу, народе!
Що українських патріотів
Гноблять за мову й за свободу,
Вбивають кулею у скроню,
А хтось і далі сміючись
Вдає, що українець досі.
А у душі вже проросли
Ті чорні пути і кайдани,
Що років сто тому були
В руках червоних, ненависних
А зараз ви уже охоче
Живете під ярмом ворожим
Невже так складно обʼєднатись,
Повірити в єдину ціль?
В ідею, в українську Україну,
Щоб розквітала нація у ній!
Так боляче від кожного кинджала,
Який росія встромлює в наші серця
Не раз, і провертає там усі свої бажання,
Так, щоб нас вбивать
Вбивать людей, і мову, і культуру,
І красти основний наш ґрунт – історію святу.
Та ми ще тут, і будемо плекати це в собі,
Аж поки крайній подих не стане десь у грудях, і поки пам’ять про нас буде йти
І чахне сміх, гомін та спів
Над вбитим націоналістом.
Хтось плаче гірко, хтось радіє,
Та втрату усвідомлять всі,
Коли вже буде надто пізно,
Щоб повернути час туди,
Де треба було захищати українське,
А не водити дружбу бозна з ким
22.07.2024
Ольга
