Грані

Дивлюсь у люстерко, та й думку гадаю:
Чому так болить, але я не страждаю?
Чому не боюсь я тієї орди,
Чому не втікаю від лиха-біди?
Чому мої очі не гнівом палають?
А мої вуста навіть вже не зітхають?
Чому у минуле нема вороття?
А темрява й світло – це грані буття?
Чому дикий промінь так скаче шалено?
Чому чорні тіні тікають від мене?
" Чому ти чомукаєш, дивлячись в себе?"-
Сказало люстерко – " Чого тобі треба?"
Нічого не треба. Сидіти й дивитись,
Як грані буття здатні знов засвітитись.
Як промінь уваги припинить стрибати,
А зможе у яблучко вмить потрапляти!
В самісіньке серце, зігрівши собою…
Забравши із бою, зціливши любов'ю…

А.R.* 08.05.22.

Ілюстрація: CHRISTOS BOKOROS
"Tree and flames"
Анна Рузанова