Спитав Господь її вже на суді:
– " Чому тебе так полюбили грішні?"
– " Та певно через те, що лиш мені
Життя давало болю трішки більше.
В секунді більше зради та обман,
В хвилині більше розпачу від втрати.
В годині довше зцілення від ран.
Роками щастя теж прийшлось чекати.
І довелось побачити усе
І руки вивільняти від кайданів.
Та тільки здасться, що тепер вже все,
Як знову доведеться підійматись.
Тому, напевне, чорне я люблю…
У ньому ти не бачиш стільки горя.
У ньому заколисуєш весну,
У ньому зустрічалась мені доля.
У ньому малювався дивний світ,
Куди душа тікала, як я спала.
У ньому був найвищий мій політ,
Коли з небес не раз в житті я впала.
У ньому заховалося усе,
Що я подарувати побоялась.
І загубилось те ламке шосе,
Де у житті однісінька зосталась.
Напевне, грішні люблять таких душ,
Коли життя з’їдає до останку.
Де ти все відбиваєшся чимдуж,
Щоб ще хоч раз зустріти світлі ранки".
Автор: Аня Бусецька
01.10.2022р
Анна
