Ти дивишся вниз — і я розумію,
В очах твоїх знову не я.
Може, ти й кохала… та тільки не мрію —
А ілюзію, де любов — це тінь, не суть, не сім’я.
Ти казала: "ти — гість моїх снів"…
Та хіба є сни про того, хто зайвий?
Можеш мовчати, і я помовчу,
Набридло мені бути крайнім.
Анастасія Бондарєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
