Даерв

Так тихо…
все вкрало лихо
що не згледів:
як розум
від душі втіка.

У ночі часу нема.
Бо сонце сіло.
Вже навіть зрячий не пойме:
де сніг, де сіль?
Все було красиво.
І вибух той розлучив нас,
без нас,
ми планували жити.
Не просіє даже сито.
Нашу біль.

Двері одні:
ти правий війти.
Ти нехочеш війни?..
Тебе розділи,
і знову оділи.
У дзеркалі
вже ти новий.

Очі лише праві.
Туди, ти не йди.

У дверей одне незнане,
шо закриваються без твої волі самі.

Бо в сумі біль,
ти солю не розбавиш,
то лиш добавиш.

Із сону чуєш гомін!?
То Дервіш: голий, босий,
музику свою,
до болю грає.
У тужі,
бо єдиний знає,
хто б'ється
ТОЙ І ПЕРЕМАГАЄ!
Ігор