Два митця

Було два митця, кожен різний:
Перший, гордий і грубий, задумчивий;
Другий старанний, веселий, добрим був.
Перший завжди починал, я прожив літа,
Знаю життя і суть цього світу, я стиль великий,
Як мир не обятий.
Другий нащо мені знати все життя?
Я ще везде не побував: за хмарами в висотах,
Чи гарним хребтом, чи озером прекрасним.
Перший: "Ех, только облік мира бачиш ти,
Дублюючи світ в своїх стихах. Ти не поймеш
Величі зір чи сонця, хоча б."
Другий: "Що говориш про сонце, якщо в кошику
Їжа смачна і тепле сонце? Не зрозумієш, тобі, друже,
Вина." Перший: "Яке вино? Яке, якщо навколо тебе
Цілий час рух частинок. Давай, краще,
Об щось мелкеньке, про нескінченні світи чи нові мери."
Другий почав переживати, що від дому далеко і сумує.
Крім дощу ні про що не писав. Перший:
"Мужній, хоч і гордий, але за друга був герой.
Одного разу він сказав: ‘Напиши мені про гори, про сотні скал.
Я розповім тобі про сотні див, про вищий смисл твоїх описаних речей.’"
Автор, не важливо, який у тебе друг — гордий чи багатий.
Головне, який для тебе він друг.
Дьоміч Володимир