День у Війні

Так просто страждати,
Й так важко кохати.
Пишу рими до віршів кожного дня,
Відчуваю біль воєнного життя:
Я чую голос втрачених полів,
Та відчуваю стогін спалених лісів.
У голові говорять мені предки:
«Не дай собі померти,
Візьми всі сили в руки,
Не дай народу свою історію забути!
Настав час здолати те мовчання,
Бути патріотом до останнього зітхання».
Таке воно життя людське:
Складне й незрозуміле,
Але буває у буденності днів сірих,
Сумних, стражденних й лихих
Щось таке просте й миле,
Любе й безцінне,
Що змушує йти далі,
І мабуть саме воно допомагає нам,
У боротьбі з ворогами й надалі.
Нам не потрібні ті медалі,
Хвалебні вірші й слова,
Нам не потрібна й та велична пісня,
Нам треба лише успіх в боротьбі,
Бо чим більше його в нас,
То тим швидше настане край,
Ось тій болючій та страшній війні.
А після перемоги,
Буде знову в нас море волі й свободи,
Не буде країна вже палати у вогні,
А вороги всі гнитимуть в тюрмі.
Й будем жити далі разом й єдино,
Але пам’ятати буде старий й дитина,
Те, що була в нас страшна війна,
Що забрала в нас вона ціле покоління,
І невідомо, що несе нам далі доля,
Але із нами точно був й буде Бог,
Тож вірю я, що це не нові потрясіння.
А час нових культурних епох,
Море славетних наукових перемог,
Та врешті-решт спокій патріотів,
Час свободи слова й думок,
Відсутність обмежень й застережень,
Такою є моя майбутня країна,
Й за неї йде ось ця війна,
Та знаю я, що рано або пізно,
Згине зло, природа поверне лісам свою красу,
На спалених полях побачимо ми ще ясну росу,
І візьмемо колись ще до рук косу,
Й будем всі разом там працювати,
Та минуле згадувати й пам’ятати,
І я десь буду серед всіх,
З думками, що писав я в ці роки,
Вірші часів повномасштабної війни.