Твій образ ніжно в серці пригортався,
Як перший подих ранку у теплі.
Ти цілувала — світ весь розливався,
Та раптом зникло сонце у імлі.
Він випадково десь її зустрів,
Не знаючи ні імені, ні слів.
Та серце раптом стрімко запалало,
І в очах блиснув новий щасливий світ.
Таємно спілкувались, світ про них не знав,
Його прихід у ніч — мов подих теплих мрій.
Поцілунків солод, дотиків заграв —
Все здавалося навік лише її.
Та одного разу пішов він на концерт,
Там зустрів чужу, у натовпі чужому.
І не сказав, що серце вже змінив сюжет,
Що інша вже ступила в його долю.
26-те… день, що серце вбив,
Що забрав мрії, крила й дні солодкі.
Та він — твій гріх, він — той, хто десь лишив
Сліди, що вже не стерти аніж дотик.
Але знайди у цьому силу свою,
Віддай любов, але собі лиш долю.
Бо ти — вогонь, що крізь сльозу і бурю
Несе в собі для світу теплу волю.
Anlev
