Тебе носило десь за обрієм,
Допоки ми тут несли свій тягар,
Що бачив краще в українським горизонті
Допоки жив там серед польських хмар?
Та я ніхто і моя думка неважлива.
Чужий серед чужих. Чужий серед своїх.
Надворі сонце, а на серці злива,
І жити тут та й повернутись – гріх.
Я ніби в лімбі посеред чортів,
Не здатен ні на що – а тільки злитися,
Але ж ти там, де сам ти бути захотів,
От тільки не хотів тут опинитися.
Не те щоб тут, а саме в ситуації,
Де начебто нарід, що проти наці,
Перетворився в тих же самих наці,
Бажають всього злого українській нації.
Я десять років вже на чужбині.
І це так смішно плакати про свій "тягар",
Допоки мій нарід там гине на війні,
Я досі тут і серед польських хмар.
Я вірю мені вдасться повернутись,
Бо тут живу у статусі чужинця,
Хоч там залишусь в статусі вигнанця,
Проте, ми – козаки. Нам не дано скитатись.
Ми знайдем шлях додому,
Бо ми від Сяну і до Дону…
Баланов Артур
