Лежав і просив він у Бога,
Продовжити хоч трішки життя.
Перед очима стояла дорога,
В щасливе його майбуття.
А біль пронизав усе тіло,
Тільки губи шепотіли слова.
Щохвилини прощався, то і діло,
Бо не знав коли буде пора.
О Боже! Пробач..хотів жити,
Прошу ти мене не залиш.
Я крізь біль прочитаю молитву,
Зжав в кулак підім’ятий спориш.
А десь там заплакана мати,
В сльозах чекає синочка.
Війна вже назначила дату,
І плаче калина в садочку.
А небо яскраво- блакитне,
Неначе прощається мамо.
Все плохо, вже бачу хмаринки,
Які наді мною звисають.
І сонечко матусю сховалось,
І біль притупилась в грудях.
Так легко матусю зробилось,
Мабуть все, відлітаю, як птах.
Лиш гуркіт гуляє по полю,
А душу покинув вже страх.
І хто ж йому вибрав таку долю,
Лиш вітер читав по губах.
Пробач мене мамо рідненька,
Не мріяв двухсотим вернутись.
Тихіше вже б’ється серденько,
Прощавайте рідня і всі друзі.
Спадала роса на тепле ще тіло,
І вітер легенько його обвівав.
Душа вже давно його відлетіла,
За мир і свободу життя він віддав!!!
Людмила
