Я очі підійму на небеса.
Там будуть зорі, серед них і ти.
Мене завжди вражала їх краса,
Бо там завжди живуть значні світи.
Тебе тепер я в спогадах знайду,
З яких дитинство зіткано моє.
Воно лишилось там, коли страшну біду
Не в силах ми були прогнати геть.
Чому ж завжди найкращі йдуть?
Їх не шкодує строгий час,
Таку їм надає коротку путь,
Коли ще не спинивсь життєвий глас.
Так хочу, щоби мною ти пишався
І бачив все, чого бажав ти при житті:
Хороших хлопців, вірші і змагання,
Та мудрий спокій у постійній гонитві.
Чому ж так рано, ну скажи,
Чому так мало?
Попереду ж іще стільки років!
Чому ж тебе від нас нещастя це забрало,
Скажи, чому ти не дожив своїх спокійних днів?
Якби ти знав, скільки для мене значиш,
Та образ твій в моїх щасливих снах.
Я вірю лиш, що ти всі мої кроки бачиш
Тепер вже там, на дальніх небесах…
Еліза Уінд
