Знову відкладаєте життя на "завтра",
А ви впевнені, що "завтра" є?
Чекаєте моменту, погоди, масштабу,
Та життя — не спектакль і не есе.
Мовчите, коли хочеться кричати,
Тиснеш "зберегти", коли варто палити.
А роки — мов пісок, що не спинити,
Йде із рук, навіть не попрощавшись відкрито.
Не вийшли на зустріч, коли все горіло,
Не обійняли, коли серце благало.
Все чекали "колись", коли стане стабільно…
А любов — не живе, коли її відклали.
І що тепер? Стабільність замість злету?
Тиша, де мали звучати зізнання?
Справжнє життя не чекає на дозвіл.
Справжнє життя — це завжди жити зараз.
Анастасія Бондарєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
