Життя без тебе. Війна
Сьогодні знову все, як вчора.
А це – без тебе майже рік.
Учора – як життя актора –
У масках змінних. Це навік.
Ходжу. Живу. Дай сили, Боже!
…Чекаю, коли задощить.
Лиш дощ маскує мої сльози.
Тоді виходжу в люди. Мить –
І не помітно, чи знов плачу,
Чи дощ залив ті очі вщент.
Вони забули блиск від щастя,
Та пам’ятають лиш сегмент,
Коли ти був, коли живий ще,
Коли гуляли у саду…
…Прийшла, кривава, як вовчище!
Сказав: ,,Я на війну іду”.
…На серці щем і море болю.
Кричу в нікуди: ,, Поверніть!
Віддайте мені мою волю,
Бо у полоні я вже рік!”
… Не віддадуть. І не повЕрнуть.
Кого питати? Де знайти?
…Там вітер розриває греблю.
Там – дике місце самоти.
Там пекло, горе, смерть і сльози.
Там чорні ріки пустоти.
Там громовиті страшні грози.
І там десь, любий, милий, ти…
Якби могла – пішла б шукати.
Де згинув – там лягла б пластом.
… Не зможу більше так кохати.
Життя моє тепер з хрестом.
Несу його, як колись щастя,
Красу, і радість, і любов.
Тепер той хрест в життя уп’явся
І взяв мене під свій покров.
Життя без тебе – рік без літа.
Воно – немов доба без дня,
Як протестанти – єзуїти,
Як із сукна важка броня.
Хіба ж буває рік без літа?
Доба без дня хіба бува?
Дві протилежності у вірі?
Не буде і броні з сукна.
Отак мене нема без тебе …
Лиш тіло ходить по землі.
Учора – щемно. Завтра – темно.
Рік із хрестом. Життя у млі.
