Життя — це гра. То шахи, то рулетка,
Де фішки — мрії, а ставки — час.
Тут кожна хода — немов по лезу скетта,
І навіть король падає враз.
Тут ми — актори без сценарію в залі,
Без суфлера, без світла й прикрас.
І сміх наш звучить, мов фантом у фіналі,
А біль — як аплодисмент для мас.
Життя — це карти. Колода змішалась,
Комусь тузи, а комусь — пустота.
І часто удача вже просто зламалась,
Коли на кону — не гра, а літа.
Ми граєм — ховаючи очі і рани,
Женемось за шансом, що зник.
Та навіть, коли виглядаєм як п’яні,
Це досвід, а не тільки збитий крик.
Програємо — тихо, без крику і злості,
Ламаєм фігури свої в собі.
Та гідність — не в тому, хто впав на погості,
А в тому, хто встав у глухій боротьбі.
Бо гра не про славу, не про результат,
Не про медалі чи гучний фінал.
Це шлях, де важливо себе не продати
За тимчасовий чужий ідеал.
Тож грай. Навіть якщо все горить.
Навіть якщо поле — попіл і ніч.
Бо в цій великій, безжальній грі
Твій дух — остання твоя січ.
Діана Герасименко
