Життя – це мить

В дитинстві плинув час повільно,
Хотіли ми скоріше підрости,
Здавалося, проходять дні безцільно,
І ми хотіли швидше провести
Свій кожен день й тому лягали спати
Раніше ми із надією на те,
Що швидше так дорослим можна стати,
І що щасливе нас майбутнє жде.
Здавалося дорослим краще бути,
Здавалося дорослі можуть все,
Але тоді ми не могли збагнути,
Що не дарма повільно час повзе.
Доросле нас життя тоді манило,
Ми думали немає там проблем,
І нам тоді здавалось не важливо,
Що там не можна жити одним днем.
Тепер, коли дорослими ми стали,
То зрозуміли – все не просто так,
Із сумом ми відчули і пізнали,
Життя дорослих – це суцільний жах.
Здавалося дорослим краще бути,
Здавалося дорослі можуть все,
Але тоді ми не могли збагнути,
Що не дарма повільно час повзе.
Щодня дорослі мусять працювати,
Не завжди до душі робота їх,
На хліб із маслом треба заробляти,
Рук не покладаючи своїх.
За все, що зробиш, слід відповідати,
За свої вчинки відповідь нести,
Весь час себе примушувати, гнати,
І проти течії хоч іноді плисти.
Здавалося дорослим краще бути,
Здавалося дорослі можуть все,
Але тоді ми не могли збагнути,
Що не дарма повільно час повзе.
Тож не спішіть дорослими ставати,
Бо час неспинний, він вперед летить,
Нікуди вам не треба поспішати,
Життя і так коротке наче мить.

Віктор Мартинов