Життя воно звичайно ж, важкая штука,
В моменті весело тобі, в моменті тупо.
Горбатишся – воно тобі потрібно?
Звичайно ні, але ж прожити якось треба.
І ось живем, покращення пішло,
Оказується око в тебе рветься.
І як у той момент туго не було,
Завжди товариш, друг знайдеться.
Уже все добре все чудово!
І листопад вже наступив, та листя вже опало,
День зізнання наступив.
Переживання, буря емоцій.
Сказав.
Відчув полегшення і вона відповіла –
Так.
І вже четверту пору разом,
З коханою ідем.
Життя воно звичайно ж, важкая штука,
Професія моя навчати,
А не жити щоб учити.
Не розумію тільки одного я.
Навіщо, ті, що учать нас віддають своє здоров’я.
Можливо, тут все просто.
Ну я не готовий віддавати так безумовно.
Буття своє
Чи можу я стати кимось більшим?
Чи можу я досягти вершин якигось?
Незнаю, спробую скажу.
Брозінський Максим
