Жовтень холодний, жорстокий і злий,
Місяць без тебе — мов вічності біль.
Вересень тягся, мов темна тюрма,
Серце горіло, та поруч — зима.
Кожного ранку шукаю тебе,
Погляд мій вірить у диво слабке.
Та в глибині розумію я знов —
Марно чекати з пориву думок.
Ти не згадаєш про мене ніде,
Пам’ять моя лиш до тебе веде.
Я тебе чую у кожнім рядку,
В подиху вітру, в ніжнім плачу.
Світ мій без тебе — безликий, пустий,
Кроки мої видає тільки біль.
Тіні навколо стискають мене,
Сонце не світить, лиш темрява зле.
Жовтень, мов крига упав прям на душу,
Відчай без тебе я знести не мушу.
Час, кажуть, гоїть — та брешуть вони,
Рани лиш глибші, все важче іти.
Як мені жити у світі без тебе?
Де твої очі, де лагідне небо?
Ти — мов мовчання, що серце розбило,
Я — лише тінню живу напівсили.
