Я перетворилась в замучену жінку з щасливою посмішкою на вустах.
І пускаю я сліз краплинки тихо в подушку в полумрак
Я пригадую тихі ночі,божевільні та вільні дні
Але все одно серце тріпоче
І тужливо без тебе мені.
Сил немає в дорослої жінки і немає на себе часу
Ні хвилини,ні дня,ні годинки
Ні бажання навести красу
Зникли іскри з очей,затих голос
І давно уже сміх не звучав
І тужливо буває аж сором
І ніхто про це їй не казав.
Жінка плаче і жінка сміється,
Вона втомлена та не здається.
Жінка здатна боротись з собою,
Жінка може боротись з юрбою.
Ф
Любава Волошин
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
