(присвячується світлій пам’яті
Олени,Кирила,Демида і Уляни).
Розгублена мовчки стояла,
Дивилась на скло і бетон…
Надіялась тихо й чекала,
Що дочка візьме телефон.
І скаже:"Привіт.Я в порядку!
І діти зі мною живі.
Чекай,зараз вимкну зарядку…"
Та все це лише в голові!
Немає її і не буде!!!
А з нею малих діточок!..
Мовчали і плакали люди.
Хтось крикнув від серця:"за що?!"
Тому,хто стріляв,хто радіє,
Хто просто наказ віддавав-
Вам Бог усі сльози віділлє,
Бо кожен вас тричі прокляв!
Дивилась то в землю,то в небо.
Як бути? як жити без них?!
Чи їсти, чи дихати треба?
Без дочки, без внуків своїх…
Це постріл їй в серце…Трималась,
Допоки їх всіх не знайшли.
Розгублена мовчки вдивлялась
В чотири небесні душі…
Олена Каліман
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
