І тільки швидко озирнувсь
Не зрозумів ти сам як сивим став
І тільки на кінці життя
Згадав ти все …
І те як ріс, і те як вчивсь…
Згадав як плакав на похоронах батьків…
як злий, впадав у відчай, питаючи у бога " За що?!"
Згадав ти й те, як закохався в перший раз…
Згадав ти і як падав, зробивши ще одну помилку, і як злітав, навчаючись на помилках своїх
Згадав ти перші мрії, яскраві й буйні мов вогонь
І як життя, мов злива проливна, усі ті мрії загасила, а ти стояв на вугільках, і плакав над своїм дитинством…
Згадав, як прагнув змін, як ти хотів на краще світ змінить, але в кінці, ти як і всі до тебе, впадеш в безодню мрій забутих.
Тягар обманів, і нещасть – все це зламає дух борця,
І замість світла, що горить, знайдеш лиш тінь свого кінця.
Знайдеш лиш спогади гіркі,
Про те, як мрії твої кроки вели,
Про те, як віра в справедливість зникла, як тиша в душу втомлену проникла.
Згадав, як друзі відвертались, мовчки,
Як залишався сам в холодній ночі.
Як світ сміявся над твоїм бажанням,
А ти боровся, попри всі страждання.
Та сили з часом зникли, мов вода,
І ти прийняв, що доля не твоя.
Що світ сильніше, а ти лише іскра вогню,
Що згасла перед вітром світу.
Рубрум
