У далеких куточках наших сердець
Розірвані окови лежать.
Там надії легкий вітерець
Думу веде, щоб війни нам не знать.
Знайди щось, що діять заважає
Десь у твоєму духу.
Воно наші страхи прекрасно знає
Й не дає знищувать ворогів в напругу.
Знайди його попри все,
Пробуди свою незгоду!
Глянь! Ось твоя рука вже несе
Яскравий вогник свого роду.
Донеси іскру до неба,
Запали багаття.
А відвагу слід віддать
Своїм славним браттям.
Ось і сонце погасло, схилилось до гір,
Та ти все указуй путь до мети.
Ось ворог порушив договір,
Але ти не дозволяй йому пройти.
Незламна, кажуть, воля,
А я скажу, що так і є.
Немає, кажуть, перемоги,
А я скажу, що це мине.
Поки ще свободи вогонь палає,
Поки ще сміливість захоплює людей,
Поки ще вітер з поля попіл прибирає,
Поки ще козак не забува осідлати коней.
Чи можемо ми полетіти
До небес з листом?
Чи можемо ми не бриніти
У такт з нашим ворогом?
Ці питання треба зрозуміти
Й дати відповідь у цей момент,
Бо без них нам заніміти
Залишиться під дзвін ракет.
Ми можем подолати море,
Ми можемо заглибитись в пітьму,
Та справедливості позбутись – горе,
Тому свої слова у руки я візьму.
Хозяїнова Софія Володимирівна
