Зрада

‎Зрада – як спис, що пронизує тіло,
‎Вона наче тінь, що крадеться повільно.
‎Ти наче й смієшся і ніби все мило,
‎А серце у попіл, розірване тіло.
‎
‎Зрада коханої – мов ніж у спину,
‎Без крові, та рана болить дуже сильно.
‎Казатиме різні ,безглузді слова,
‎А в грудях зростає гнів і гіркота.
‎
‎Зрада у дружбі – ще більша біда,
‎Коли довіряв, а отримав меча.
‎Бо той хто з тобою свята святкував,
‎В хвилину тяжку, навіть трубку не брав.
‎
‎А є іще зрада – себе самого,
‎Коли мав кричати, та страшно було.
‎Коли робиш те, що сказали тобі,
‎А серце то в’яне, як лист восени.
‎
‎Та ти пам’ятай Всесвіт справжній суддя,
‎Нічого не пройде, на все є свій час.
‎Хто зрадив – відчує цей біль на собі,
‎Як лезо торкається нитки душі.
‎
‎Бо все повернеться і слово і діло,
‎І кожен обман, що закреслив надії.
‎Хай як би серденько від болю не нило,
‎Та правда воскресне, повернуться сили.
‎
‎І прийде та мить коли й тиша кричить,
‎І совість прокинеться, вийде з пітьми.
‎Та буде за пізно вже щось поміняти,
‎Бо зрада уміє лиш все убивати.
‎
‎Зрадник не бачить як світло згасає,
‎Бо очі в тумані і в серці вже бруд.
‎Дорога його то міраж, чи примара,
‎А потім питання, ” Для чого? Чому”?
‎
‎А той хто пробачить, отримає силу,
‎Бо в серці прощення розпалить вогонь.
‎Той хто все забуде отримає більше,
‎Бо зрадник не вартий ніяких думок.
‎
‎Отож не тримайте отруту у серці,
‎Хай біль відступає, час лікар для всіх.
‎Бо навіть і зрада – то шлях для навчання,
‎Що істина вічна, а зрадник слабкий.
‎