Казкова країна

Був час, коли в країні див
Увесь букет казкових снів
Забрав Дракон, що злобу сіяв,
І кожну квітку сірим вкрив.
Він украв і колір, і світло,
І пісня затихла навколо,
Лиш Ліра, що чула розквітла
У душі, бо чула квіток мову.
Вона чула крик, мов відлуння,
Крик квітки, що впала в золу,
Та Кас відчував кольорів буяння,
Не бачив, та вірив — знайду.
Він пам’ятав дотик червоний,
І синій, як мрія в світанку,
Та світ був тепер однотонний,
Мов пуста сторінка роману.
Зійшлися вони в полі мертвім,
Де навіть мовчання кричало:
Ліра шептала: "Там, за прокляттям!",
А Кас відчував, де початок.
Ішли вони до лігва зміїного,
Де дим, мов завіса, висів,
І серце в обох від рідного
Кохання, що в ньому він жив.
Там Дракон, що був тінь і безсоння,
Тримав квітку, що сяяла тьмяно,
Останню іскру, мов сонце,
І посмішка злюща, погана.
Але Ліра, що чула той крик,
Зірвала з грудей срібний дзвін,
І дзвін той, як магічний штрих,
Розрізав ту сірість, мов клин.
А Кас, що відчув його жах,
Кинув у нього палітру з руки,
І барви, що жили в думках,
Розвіяли попіл навіки.
Розсипався попіл від Мраку,
Його сірий, трупний туман,
І світло вернулося до ранку,
Мов сонце розірвало капкан.
І Ліра побачила Каса,
Вперше у барвах, без тіней,
І Кас відчув щастя, як щастя
Знайшов він в її очах.
Lukava