Одна квітка росла на дорозі на камні.
Як ти вижила тут? Де взялась взагалі?!
Цілувало тебе сонце лагідне в травні,
Оминали колеса великі й малі.
Ти зосталась жива, бо міцніша за камінь
Твоя спрага до мрій, до добра і життя!
Я тебе розумію, бо ми такі самі –
Українці, як квітка з душею борця…
Ти як символ життя там, де смерть і пустеля,
Боротьба віковічна між злом і добром!
Як з дороги тяжкої привітна оселя,
Як незламна країна моя за вікном!
Не розчавить тебе брудний чобіт москальський!
Як не раз намагавсь за останні віки.
Ти зламаєш хребет тій навалі кацапській!
Залатаєш квітками всі болючі дірки…
Олена Каліман
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
