Вона йде між жита золотого,
Де схиляється небо до трав,
І торкається серцем до Бога,
Щоб весь світ про любов заспівав.
Її коси — мов хвилі пшениці,
А в очах — небесна блакить,
Їй співають жайвори й птиці,
А її серце любов’ю п’янить.
Вітер грає в її серпанку,
Ніжно шепче: “Моя, люблю…”
І здається, що час на світанку
Зупинився у тихім краю.
Королева полів і вітрів —
Ти без трону, та вічно свята,
Ти — душа нескорених снів,
А для мене ти золота.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
