Кров’ю политі поля України

Кров’ю политі поля України
кров’ю солдат, оборонців країни.
Всіяні рештками дронів, ракет
Уламками різних смертельних касет.
Який урожай принесе це поле?
Ненависть люту зберемо довкола.
До ворогів,що навалою пруть,
Кров’ю вкриваючи свій страшний путь.
Мати в тім полі шука свого сина,
Бо не вернулася з бою дитина.
Серце і душу сковує жах
І божевільний, тваринний страх.
Голови, руки, тіла вперемішку,
Ось і синок, на вустах усмішка.
Здавлює горло, зривається крик :
– Ні це не кров ! Це якийсь барвник!
Синку вставай!- обіймає, цілує,
Голосу розума зовсім не чує.
– Будьте ви прокляті богом і людом,!
За горе і зло, що несете повсюди!
Руки здіймає, до неба, до Бога,
Вбивців кляне, проклинає небога.
Сина ростила для щастя для волі,
А знайшла вбитим в кривавому полі.
– Синку ріднесенький, годі лежати,
Їдьмо додому, до рідної хати.,-
Голову сина в обіймах тримає,
Міцно тримає, не відпускає.,
-Ляжеш поближче до рідної хати,
вбивцям, тут добривом, вічно лежати!
Кров’ю политі поля Батьківщини,
Кров’ю загиблих синів України.
Світлана Сомош