Летить жовте листя додолу
В холодні обійми землі,
Все рухатиметься по колу,
Допоки ми всі у ві сні…
Немає за що зачепитись
Листкам, що зірвались з гілок.
Ти можеш спокійно дивитись,
Як Осінь наносить мазок…
Як Дощ той мазок розмиває,
Як Лід його сріблом кує,
Як Вітер його розтріпає,
А Сонце промінням заллє…
Як звідкись береться палітра,
І знову мазок за мазком
Про Небо, про Сонце, про Літо,
Про тихий і лагідний сон…
Той шурхіт опалого листя,
Що впало додолу й гниє,
Приходить не в кожне обійстя,
А лише туди, де хтось є!
А там, де нікого немає,
Хруст гілки не можна почуть,
І листя там не опадає,
І болі та сліз не відчуть…
Я Є ! І тому відчуваю
Весь цей дивосвіт у собі!
Я іншого світу не знаю,
Лиш той, який виник в мені.
Я Є! Й одночасно Немає
Окремо від того листка,
Що з гілки в цю мить опадає
Й торкається мого виска…
21.10.24.
A.R*
Анна Рузанова
